Т-80У

Т-80У
Т-80У
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	з 1985
Оператори	Кіпр  Південна Корея  Росія  Україна
Історія виробництва
Розробник	ЛКЗ
Розроблено	з кінця 1970-х
Виробник	ЛКЗ ОЗТМ(інші мови) ХЗТМ
Вартість одиниці	824 000 руб.[⇨]
Виготовлення	1985 — 1990-ті
Виготовлена кількість	кілька сотень
Варіанти	Т-80УД, Чорний орел
Характеристики
Вага	46 т
Довжина	9,6 м
Довжина корпусу	7 м
Ширина	3,6 м
Висота	2,2 м
Екіпаж	3: командир, механік-водій, навідник
Броня	комбінована броня, динамічний захист «Контакт-5»
Головне озброєння	125-мм гармата 2А46М-1
Другорядне озброєння	1 × 12,7-мм НСВТ 1 × 7,62-мм ПКТ
Двигун	ГТД-1000ТФ або ГТД-1250 1000—1250 к.с.
Питома потужність	23,9 або 27,2 кс/т
Швидкість	65–70 км/год
Т-80У у Вікісховищі

Т-80У (індекс ГБТУ — Об'єкт 219АС) — радянський основний бойовий танк родини Т-80. Виготовлявся з 1985 року у Ленінграді та Омську, а у Харкові виготовляли Т-80УД (Об'єкт 478Б) — версію Т-80У з дизельним, а не газотурбінним двигуном. Т-80У та УД були найпотужнішими танками СРСР.^[⇨]

Порівняно з попередніми моделями Т-80Б/БВ, танк Т-80У отримав систему керування озброєнням 1А45 «Іртиш», комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і вбудований динамічний захист «Контакт-5»; через це маса бойової машини зросла з 43,7 до 46 тонн. Всього було виготовлено кілька сотень одиниць T-80У. Вони перебувають на озброєнні Кіпру, Південної Кореї, Росії, а з 2022 року — і України.

Після розпаду Радянського Союзу Т-80У отримав розвиток у Росії, а Т-80УД серійно виготовлявся в Україні на експорт і ліг в основу українських Т-84.

Танк брав епізодичну участь у війні на сході України 2015 року. Під час російського вторгнення 2022 року в Україну російські підрозділи, оснащені Т-80У, зазнали великих втрат, значна кількість танків стала українськими трофеями.^[⇨]

1976 року новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов наполіг на тому, щоб танк Т-80 («Об'єкт 219») прийняли на озброєння та запустили до малосерійного виготовлення.^[1] У серійному виробництві вже перебували танки Т-64, Т-72 та Т-80, тому Устинов прагнув уніфікувати виробництво і почав це втілювати з виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976.^[2]

На той час харківські конструктори працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою та системою керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з прицілом 1Г46. Ця модифікація також мала нове покоління комбінованої броні. Своєю чергою, НДІ Сталі мав два нових варіанти такого захисту: броня з «відбивними пластинами» (рос. броня с отражающими пластинами) для Т-72Б і з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем) для «Об'єкта 476»; остання була дорожчою та сучаснішою.^[2]

1976 року закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та посилене бронювання. Одночасно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 року Т-80Б було прийнято на озброєння.^[3]

Ідея уніфікації полягала в тому, щоб нову харківську башту поставити на шасі Т-80Б, після чого виготовляти в Харкові замість Т-64Б саме цей варіант, названий «Об'єкт 219А» або «Ольха». Цей танк також помилково називали «Т-80А», позаяк його не приймали на озброєння. Таким чином, новий головний конструктор ХКБМ Микола Шомін відповідав за бойове відділення танка з баштою та комплексом озброєння, а ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова — за проєкт у цілому.^[2]

Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 577—178 від 17 липня 1977 передбачала виробництво модифікованого Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) на заводі імені Малишева (ХЗТМ) з 1983 року, для чого в Харкові мали з'явитися потужності для виробництва таких двигунів. Розробку ГТД доручили ЛНПО імені Клімова(інші мови), виробництво мав здійснювати завод Малишева, а конструювання та документація лягали на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила створення ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 124Ч зупинили, а двотактного 6ТД — скоротили.^[4] Передбачалось, що з 1980 року Харків буде серійно виготовляти власні газотурбінні двигуни ВГТД-1000ФМ потужністю 1250 к.с. Однак, опанування цього двигуна потребувало побудови нових цехів, підготування нових спеціалістів і часу.^[5]

Протягом 1979—1980 років було виготовлено та випробувано башти з новітньою комбінованою бронею.^[3] 1982 року «Об'єкт 219А» був готовий до випуску в Харкові, але його відклали через появу нових танкових керованих ракет і динамічного захисту.^[2] Не був готовий і харківський газотурбінний двигун ВГТД-1000ФМ, тому 1983 року вирішили зупинити роботи над ним і розгорнути на заводі імені Малишева освоєння форсованого двигуна ГТД-1100Ф потужністю 1200—1250, заснованого на серійному двигуні Т-80. Цей двигун був не менш проблемним для Харкова, оскільки суттєво відрізнявся від ВГТД і потребував налагодження процесу з нуля. Його приймання відбулось лише 1985 року.^[5]

1980 року ХКБД відвідав голова КПУ Володимир Щербицький, який теж скептично ставився до виробництва ГТД у Харкові. 1982 року на засіданні ЦК КПУ обговорювали невтішний поступ у ГТД, але КПУ не могла вплинути на виконання постанови найвищого керівництва держави.^[6]

Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» потребував заміни: він показав гарну влучність, однак дорого коштував і мав проблеми з надійністю. Для інтеграції форсованого двигуна ГТД-1000ТФ, новітньої керованої ракети «Рефлекс» і системи керування вогнем 1А45 було створено «Об'єкт 219В». Деякі з 219А та 219В отримали динамічний захист «Контакт-1».^[2]

Динамічний захист «Контакт-1», який з 1982 року почали встановлювати на танки Т-80БВ, не був популярним серед військових: він додавав 1,2 тонни ваги та захищав лише від кумулятивних боєприпасів, але не від БОПСів, які набули поширення на західних танках. СРСР отримав захоплені ізраїльські 105-мм підкаліберні снаряди M111, і випробування показали, що цей боєприпас пробиває в лоб Т-72 і Т-80. Щоб захиститись від цього, на верхню лобову деталь Т-80Б додали 20-мм лист броні, а НДІ Сталі пришвидшив розробку динамічного захисту наступного покоління, здатного протистояти підкаліберним снарядам.^[2]

Напрацювання «об'єктів» 219А та 219В разом з «Контактом-5» лягли в основу нового зразка «Об'єкт 219АС». Перші 20 передсерійних зразків було виготовлено наприкінці 1983 року, з них 8 одразу вирушили на полігонні випробування. 1983 року танк був готовий, 1985 року — прийнятий на озброєння як Т-80У, а 1987 року — пішов у серійне виробництво на ОЗТМ(інші мови).^[2][7]

Хоча Устинов й домігся виробництва харківських Т-80У з калузькими ГТД, цей процес був дуже повільним, і зрештою від нього відмовились на користь дизельного Т-80УД.^[8] Всього в Харкові виготовили 45 Т-80У.^[9]

Через проблеми зі створенням і опануванням газотурбінних двигунів у Харкові вище керівництво 1981 року дозволило розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, який протягом усього цього часу активно просували харківські конструктори. Цей танк мав індекс «Об'єкт 478Б».^[10]

Смерть Устинова наприкінці 1984 року дозволила більш вільно займатись дизельним танком,^[11] а в січні 1985 року заступник нового міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії — ГТД і дизель. При цьому саме харківський 6ТД був найбільш досконалим і готовим до виробництва.^[8] Постановою від 2 вересня 1985 року запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено.^[12] До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД.^[13][14] Освоєння Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.^[15][16]

ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ продовжував вести роботу над Т-80У. На залишках радянських коштів завод розробив командирський Т-80УК («Об'єкт 630А») з покращеним нічним прицілом «Агава», комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1», додатковим радіо для командира та навігаційною апаратурою. Також завод розробив низку варіантів з активним захистом.^[17]

Втрати танків Т-80БВ у Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Хоча реальними причинами були відсутність адекватного планування, невдала тактика застосування та брак навченості екіпажів, саме на конструктивні недоліки Т-80 посилався міністр оборони РФ Павло Грачов, розповідаючи про причини провалу в штурмі Грозного.^[17]

Висока вартість танка Т-80У та його експлуатації, порівняно з Т-72 і Т-90, не сприяли ані експорту, ані популярності всередині країни; до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався можливістю, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію, і вже 1996 року саме його ЗС РФ обрали своїм майбутнім танком. Втім, до 2005 року російська влада не фінансувала нові танки. УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування, а ОЗТМ зрештою збанкрутував 2006 року.^[17]

Т-80У зберігає компонування Т-80 із моторно-трансмісійним відділенням у задній частині, бойовим відділенням посередині та відділенням керування в передній частині.^[18]

Лобова броня башти комбінована, принципово сучасніша за броню попередніх танків. На Т-80У застосовано броню з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем), що складається з металевих комірок, заповнених поліефіруретаном. Комбінована броня башти має зовнішній шар сталі завтовшки 60—85 мм і внутрішній завтовшки до 190 мм. Між ними розташовані два шари комірчастих елементів, розділені 20-мм сталевою пластиною. Між наповнювачем і тильною бронеплитою башти встановлено 80-мм плиту з твердої сталі БТК-1. Наповнювач реалізує принцип напівактивної броні, використовуючи для захисту енергію засобу ураження: енергія кумулятивного струменя переходить у кінетичну енергію середовища, після чого повторно взаємодіє з кумулятивним струменем, послаблюючи його^{[прим. 1]}. Порівняно зі склопластиком, такий захист зменшує габарити й масу на 15 і 30 % відповідно, а порівняно з монолітною сталлю — на 60 % маси за подібних габаритів. Лобова броня корпуса залишилась п'ятишаровою з двома склопластиковими панелями, як у Т-80БВ.^[19][20]

Т-80У обладнаний вбудованим динамічним захистом (також називається ДЗ другого покоління) «Контакт-5»^{[прим. 2]}, який здатний ефективно протистояти ураженню кумулятивними снарядами, а завдяки товстій метальній пластині знижує ефективність підкаліберних снарядів. Через значну вагу елементи захисту мали встановлюватись на заводі під час виготовлення або капітального ремонту.^[2] Динамічний захист розташований на лобі та бортах корпуса, на лобі, бортах і даху башти.^[18]

Для захисту від зброї масового ураження танк має систему, що за сигналом датчиків герметизує танк і створює незначний надлишковий тиск. Броня також має підбій і надбій з водневмісними полімерами з додаванням свинцю, літію та бору.^[18]

За російськими заявами, лобова броня башти Т-80У надає захист 780 мм і 1320 мм RHAe для підкаліберних і кумулятивних боєприпасів відповідно,^[2] тому в межах курсового кута 35° Т-80У захищений від більшості масових кумулятивних засобів ураження.^[18]

Т-80У озброєний 125-мм гладкоствольною танковою гарматою, пусковою установкою 2А46М-1 з двоплощинним стабілізатором 2Е42 (рос. 2Э42), теплозахисним кожухом та пристроєм вбудованого контролю вивірення прицілу навідника. Механізм обертання башти замінено з електрогідравлічного на електромеханічний.^[18]

Кероване озброєння представлене комплексом 9К119 «Рефлекс». На відміну від радіокерованої ракети 9М112 у Т-80Б, 9М119 керується за допомогою лазерного променя, випромінювач якого входить до прицілу 1Г46. Порівняно з 9М112, дальність пострілу зросла з 4 до 5 км, а бронепробиття — з 600 до 700 мм сталевого еквіваленту.^[2]

Танк має спарений з гарматою кулемет ПКТ і зенітний кулемет НСВТ. Установка зенітного кулемета відрізняється від попередніх радянських основних бойових танків, включно з Т-80Б. Кулемет встановлюється на одну з трьох стійок, розташованих біля командирської башточки з різних боків.^[18] При цьому командиру необхідно вилізти з люка для ведення вогню.^[21]

Для керування озброєнням використовується система керування вогнем танка (СКВТ) 1А45 «Іртиш», що дозволяє навіднику та командиру проводити незалежний пошук цілей та ведення вогню, а також розраховує кути піднесення й випередження на основі даних із давачів, швидкості танка та цілі, атмосферних показників тощо. Приціл 1Г46 у складі 1А45 має лазерний далекомір і канал керування ракетою. В темну пору доби використовується активно-пасивний нічний приціл зі стабілізованим полем зору ТПН-4 «Буран-ПА». На Т-80УК 1992 року встановлюється тепловізійний приціл «Агава-2», яким може користуватись і командир за допомогою спеціального каналу.^[18][21] Дальність виявлення цілей через нічний приціл складає 1200 м у пасивному і 1500 м в активному режимах відповідно.^[7]

Для спостереження за полем бою командир використовує комбінований денний і нічний прицільно-спостережний комплекс ПНК-4С зі спостережним пристроєм ТКН-4С «Агат-С». Дальність спостереження вночі складає 800 і 1200 м у пасивному й активному режимах відповідно.^[7] Порівняно з попередником, ТКН-3, він був оснащений стабілізованим у вертикальній площині полем зору та більшою кількістю виведеної інформації. Режим «дубль» дозволяє командиру самостійно навести гармату на ціль і вести вогонь, повністю беручи контроль над озброєнням у свої руки.^[18] У ТКН-4 також вбудований оглядовий перископ без збільшення.^[21]

• 
  Місце навідника Т-80У. По центру денний приціл 1Г46, ліворуч нічний приціл «Буран-М».
• 
  Місце командира. По центру спостережний пристрій ПНК-4С
• 
  Вид на башту ззаду. Видно ОПВТ (ближній план), блоки динамічного захисту, давач вітру (чорний)

Як і попередні Т-80Б/БВ, танк обладнаний газотурбінним двигуном ГТД-1000ТФ потужністю 1100 к.с.; з 1990 року встановлювався ГТД-1250 (1250 к.с.).^[18] Висока питома потужність (23,9 або 27,2 к.с./т залежно від двигуна) була найвищою з усіх танків світу станом на 2000 рік, і на демонстраціях часто показували танковий стрибок, за що Т-80У прозвали «летючим танком».^[22]

Ходова частина в цілому аналогічна Т-80.

Танк має додатковий електроагрегат ГТА-18А, термодимову апаратуру, систему поставлення димової завіси 902Б «Туча», обладнання для самоокопування^[ru], кріплення для протимінного трала^[en] КМТ-6 та обладнання для підводного водіння танка (на пізніх версіях це «Брод» або «Брод-М»)^[23].^[18]

Радіостанцію Р-123 замінено на ультракороткохвильову симплексну Р-173, що працює одночасно в режимі прийому та передавання. Також наявний танковий перемовний пристрій.^[18]

Для підвищення ймовірності виживання на полі бою танк має автоматичну протипожежну систему 3ЕЦ13 «Іней» (рос. 3ЭЦ13 «Иней»).^[24]

• 
  Подолання водної перешкоди з ОПВТ
• 
  Вид на ОПВТ ззаду
• 
  Мінний трал ТМТ-К

Наприкінці 1980-х років Радянська армія почала застосовувати триколірну схему, подібну до тогочасної американської. Схема складалась із темно-зеленого основного кольору та включень сіро-жовтої й чорної емалі ХС-5146. У таких кольорах танки надходили й на експорт, зокрема, до Кіпру.^[17]

Характеристики танка Т-80У^[25]:

У ході війни на сході України деякі підрозділи російських сил вторгнення з танками Т-80 перебували на території України. У звіті за 23 січня 2015 року СММ ОБСЄ зафіксувала 6 танків Т-80 біля Макіївки, які рухалися трасою Н21 на захід до Донецька.^[26][27] Це відбувалося поблизу битви за Дебальцеве; за ідентифікацією спільноти «ІнформНапалм», це була рота Т-80У 4-ї Кантемирівської танкової дивізії.^[28]

4-та Кантемирівська танкова дивізія, оснащена сучасними Т-80, зазнала важких втрат на початку вторгнення.^[29] Її розбиття мало й символічне значення, оскільки це з'єднання вважалося елітним.^[30] У ході Слобожанського контрнаступу ЗСУ Кантемирівська дивізія знову зазнала тяжких втрат і втратила боєздатність. Сумарна кількість втрачених Т-80У від початку вторгнення склала приблизно 90 одиниць, з яких близько половини потрапили до Сил оборони України та згодом використовувались проти росіян.^[31][32] За даними IISS, протягом року вторгнення Росія втратила близько 2/3 наявних Т-80БВ/У.^[33]

У березні 2022 року в Сумській області в результаті українського артилерійського удару було знищено єдиний прототип Т-80УМ2 з комплексом активного захисту «Дрозд».^[34][35] Танк перебував на озброєнні Кантемирівської дивізії. За кілька тижнів до початку повномасштабної війни такий танк був помічений на навчаннях у Білорусі.^[36] Крім того, українським військовим вдалось захопити майже неушкодженим рідкісний командирський Т-80УК і ще один знищити. Таких танків було виготовлено всього кілька одиниць, усі вони перебували в 4-й танковій дивізії.^[37][38]

Станом на квітень 2024 року за даними Oryx відомо про такі втрати серед танків родини Т-80У (знищено/захоплено): 44/46 Т-80У, 1/1 Т-80УК, 3/4 Т-80УЕ-1 та єдиний відомий зразок Т-80УМ2. Також знищено 9 невстановлених моделей Т-80 і захоплено 2.^[39]

• Т-80У («Об'єкт 478АС») — основний серійний варіант з системою керування вогнем 1А45 і нічним прицілом ТПН-4 «Буран-ПА». З 1992 року виготовлялась версія, яку називають Т-80УМ, Т-80У(М) або Т-80У-М, з покращеними системою керування вогнем і захистом.^[40]
  • Т-80УК («Об'єкт 630А») — серійний командирський варіант Т-80У, розроблений на початку 1990-х. Встановлені тепловізійний приціл «Агава-2», система «Штора-1», додаткова радіостанція, навігаційна система ТНА-4-3, система дистанційного підриву осколково-фугасних снарядів, автономна енергоустановка АБ-1-П28 (1 кВт) і короткохвильова радіостанція.^[18][17][21] Вперше продемонстрований на IDEX-1995.^[41]
  • Т-80УА — встановлені нова система керування вогнем 1А45-1 з тепловізійним прицілом ПК-5 «Буран-М», «Штора-1», система дистанційного підриву «Айнет», гармата 2А46М-4, давачі вітру й вигину ствола та оновлена електроніка. Механізм заряджання модифіковано для вогню потужнішими підкаліберними снарядами довжиною 740 мм. Також встановлено двигун ГТД-1250.^[42]
  • Т-80УЄ (рос. Т-80УЕ) — варіант, подібний до Т-80УК, але без додаткової радіостанції та деяких інших покращень. Вперше показаний 1999 року.^[43]
  • Т-80УМ-1 «Барс» (Об'єкт 219АС-М1) — варіант Т-80УМ з комплексами активного захисту «Штора-1» та «Арена».^[18] Встановлений двигун ГТД-1250Г, гармата 2А46М-4, додатково обладнаний системами й комплексами «Штора-1», «Велиж», ТВН-5, Р-163-50У^[18], Р-163УП^[18], системою кондиціювання повітря.^[44]
  • Т-80УМ-2 — дослідний варіант Т-80У з установкою комплексу активного захисту «Дрозд».^[34]
• Т-80УД («Об'єкт 478Б») — серійний варіант Т-80У з дизельним двигуном 6ТД-1, що виготовлявся в Харкові.
• Т-80УЄ-1 (рос. Т-80УЕ-1; «Об'єкт 219АС-1») — поєднання бойового відділення (башти) Т-80УД та модернізованого корпусу Т-80БВ. Також встановлено двигун ГТД-1250.^[42]
• «Чорний орел» («Об'єкт 640») — дослідний основний бойовий танк, створений 1999 року.

•  Кіпр: 27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії в 1990-х. 2010 року Кіпр придбав ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У. Станом на 2022 рік 82 танки в строю.^[45]
•  Південна Корея: отримано 80 танків від Росії протягом 1995—2006 років.^[17] 80 Т-80У станом на 2018, 40 Т-80У станом на 2020—2022 роки.^[46]
•  Росія: станом на 2024 рік 350 одиниць Т-80БВ/БВМ/У в строю та щонайменше 750 на зберіганні, переважно Т-80БВ і УД, деяка кількість Т-80У/УЄ-1.^[47][48]
•  Україна: до 2022 року ані Т-80У, ані Т-80УД на озброєнні в Україні не стояли, хоча останній виготовляли на експорт для Пакистану.^[49] Захоплено щонайменше 51 танк родини Т-80У за даними Oryx.^[50]

•  СРСР: 1990 року Договором про звичайні збройні сили в Європі було встановлено кількість наявних на захід від Уральських гір танків Т-80 — 4874 танки, з них 410 складали Т-80У та Т-80УД.^[51] Після розпаду СРСР практично всі танки родини Т-80 опинились на території Росії.^[52]

•  Греція: 1998 року було проведено тендер, у якому брали участь американський M1 Abrams, німецький Leopard 2, французький Leclerc, британський Challenger 2, російський Т-80У та український Т-84.^[53] Там танк визнали найпростішим щодо обслуговування, він показав гарні динамічні якості, однак влучність вогню виявилась незадовільною.^[54] У тендері переміг Leopard 2.
•  Швеція: 1993 Т-80У розглядали на випробуваннях, але надали перевагу Leopard 2A4.^[17] Танк також знаний у Швеції як Hotstridsvagn VII (від швед. Hotstridsvagn VII — «Танк-загроза 7»).^[55]

•  Велика Британія: 1992 року Росія продала один танк як жест доброї волі.^[17]
•  КНР: існує інформація про придбання деякої кількості Т-80УК^[41] для використання у власних розробках танків.^[56]
•  Марокко: існує інформація, що кілька танків наприкінці 1980-х придбано для випробування, а пізніше вони опинились у руках Великої Британії та США.^[17]

27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії за 174 млн доларів США; перші танки надійшли 1996 року. 2010 року Кіпр придбав за 115 млн доларів ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У; танки надійшли з запасів російської армії, тоді як БРЕМ виготовили з нуля.^[57] Станом на 2022 рік 82 танки в строю.^[45]

У квітні 2022 року на тлі російського вторгнення в Україну поширилась інформація про те, що США просили Кіпр передати Україні свої Т-80У (а також БМП-3, «Тор», С-300 й Мі-35), і що президент Кіпру сприйняв цю пропозицію схвально. Пізніше стало відомо, що Кіпр готовий віддати танки лише в обмін на грецькі Leopard 2, які могли б якнайшвидше їх замінити.^[58][59]

У червні 2023 року з'явилась інформація про потенційну купівлю Кіпром ізраїльських танків Merkava Mk 2 та Mk 3, у результаті чого кіпрські Т-80У могли б бути передані Україні. Після початку війни з Хамасом Ізраїль відмовився від продажу й повернув танки в стрій.^[60][61]

Південна Корея отримала від Росії 80 Т-80У протягом 1995—2006 років у рахунок погашення частини державного боргу Радянського Союзу,^[17] вони надійшли на озброєння двох батальйонів 3-ї танкової бригади. До появи на озброєнні у 2014 році танків K2 Black Panther зі 120-мм гарматою, отримані від РФ Т-80У були найпотужнішими танками на озброєнні корейських збройних сил.^[62]

Т-80У став найкращим радянським танком, але це обійшлось дорого: Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б (майже в три рази дорожче)^{[прим. 3]}. При цьому дослідження ВНДІ «Трансмаш» показали, що бойова ефективність Т-80У переважала не настільки суттєво, а лише на 10 %.^[2]

Цей розділ описує присутність техніки в культурі. Список є неповним, оскільки для багатьох випадків відсутні джерела. Ви можете доповнити прогалини посиланням на авторитетні джерела.

• В ММО-грі War Thunder представлений Т-80У як танк VII рангу^[63]. Також присутні Т-80УД, Т-80УМ2 та Т-80УК як преміумтанки VII рангу.
• В ММО-грі Armored Warfare представлені Т-80У та Т-80УМ-1^[64].

• Список основних бойових танків за країнами^[en]
• Список основних бойових танків за поколіннями
• Т-72Б3
• Т-80БВМ
• Т-80УД
• Т-84
• Т-90

• Zaloga, Steve (2009). T-80 standard tank: the Soviet army's last armored champion. New Vanguard (англійською) . Т. 152. Oxford ; New York: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-244-8.
• Zaloga, Steven; Markov, David (2000). Russia's Main Battle Tank T-80U (англійською) . Concord.
• Шунков, В. Н. (2000). Танки (російською) . Минск: Попурри. ISBN 985-438-405-5.
• Барятинский, Михаил (2002). Танк Т-80. ТанкоМастер (російською) .
• Рязанцев, Николай (2009). Моторы и судьбы. О времени и о себе: воспоминания Генер. конструктора по созданию двигателей для бронетанк. техники (російською) . Харків: ХНАДУ. с. 271.

п о р Бронетехніка Сил оборони України Танки Т-621 Т-64 (Т-64БВ · Т-64БМ «Булат»‍ · Т-64БМ2‍) Т-72 (Т-72АМТ‍ · Т-72Б3/Б3М1 · T-72EA2 · T-72M1/M1R2) Т-80 (Т-80БВ · Т-80БВМ1 · Т-80У1) Т-84 «Оплот»‍ PT-91 Twardy2 M-55S2 Challenger 22 Leopard 12 Leopard 22 (Strv 1222) M1 Abrams2 БМП, БМД та інші ББМ БМД-1 БМД-2 БМП-1 БМП-1ЛБ‍ БМП-2 БМП-3 M-80A2 Marder2 M2 Bradley2 CV 902 БТР БТР-60 БТР-70 БТР-80 БТР-82А1 БТР-3‍ БТР-4‍ БТР-7‍ МТ-ЛБ (МТ-ЛБ-С‍) БТР-Д ACMAT Bastion2 Bv 2062 BvS 102 FV103 Spartan2 (FV104 Samaritan2) FV4302 LAV II ACSV Super Bison[en]2 LAV 62 KTO Rosomak2 M1132 Saxon Patria Pasi2 Stryker2 TAB-71M2 VAB2 Valuk2 YPR-7652 БРМ БРДМ-2 БРМ-1К AMX-10 RC2 Fennek2 FV107 Scimitar2 БА, MRAP, IMV[en] Варта‍ Дозор-Б‍ Козак-2‍ Козак-2М‍ Новатор‍ Spartan‍ Cougar‍ Cobra‍ Shrek‍ HMMWV Mastiff2 Bushmaster PMV2 Wolfhound2 Husky2 M1224 MaxxPro BMC Kirpi2 FMTV2 M-ATV2 Mamba2 Oncilla2 Iveco LMV1, 2 ГАЗ «Тигр»1 САУ 2С1 «Гвоздика» 2С3 «Акація» 2С5 «Гіацинт-С» 2С7 «Піон» 2С9 «Нона» 2С17-2 «Нона-СВ»‍ 2С19 «Мста-С» 2С22 «Богдана»‍ PzH 20002 M1092 M2000 Zuzana2 Dana2 CAESAR2 AHS Krab2 РСЗВ RM-702 Буревій‍ M2702 HIMARS2 ТОС-1А «Солнцепьок»1 Самохідні ПТРК Конкурс Штурм-С ЗСУ, ЗРГК та ЗРК ЗСУ-23-4 2С6 «Тунгуска» Stormer HVM2 Gepard2 БРЕМ та ІМР БРЕМ-1 БРЕМ-4‍ VT-72B2 Bergepanzer 22 Biber2 КШМ 1В15 ПУ-12 ППРУ-1 СНАР-10 «Леопард» LPG WDS2 M7 BFIST M5772 ‍ — зброя української розробки та/або виробництва (див. шаблон) 1 — трофей захоплений у ЗС РФ, можливо інформація щодо використання в ЗСУ корегуватиметься. 2 — постачання у рамках термінової військової допомоги у зв'язку з російським вторгненням в Україну 2022 року, можливо інформація корегуватиметься